ПІШАКИ

КОНЦЕПЦІЯ

Ми Пішаки в іграх, що ведуться поза нашою волею, а нас займають фігурами і рамками у яких нам слід поміщатися і рухатись.

Ми Пішаки історії, навіть якщо нам здається що ми її розуміємо, зовсім не цінуємо себе у цій історії, і маємо зручні меми на всі випадки життя як ось цей наприклад: «що я зроблю сам, якщо довкола мільйони таких самих, як я».

Ми Пішаки і гарматне м’ясо, якому для забави вбито у голову кіл ПОРІВНЯННЯ власного існування. «Більше – менше» як бар’єр для взаєморозуміння та співпраці на рівних. Це щоб нам було зась до вирішування історій.

Історія одного села – то історія нашого «пішацького» існування у системі світових ігор.

Вони усі переселенці, їм було зась жити на своїй землі, їм було зась повертатись на рідну землю, їм навіть було зась поряд з родичами помирати.

Операція Вісла, Бабин Яр, то великі трагедії, а трагедії меншого рангу забуваються і таке забуття приводить до нових трагедій. Долі таких переселенців як Травневці, то просто розчинений порох у шляху з Польщі до України.

І немає нікому до них діла, ходять тихенько моляться своєму богу тай навіть не підозрюють що проти них зчинено злочин.

Вони залишились живими і за те дякуємо, а це всього 65 років тому, це не Середньовіччя, це звичайне собі таке перевезення людей з одного місця на інше, глобальна мобільність, примусова така собі подорож. «Але ж то не у Сибір», - знову скажуть старенькі.

Усе вимірюється больовим порогом та здатністю забувати.

Де гуманізм у нашому суспільстві, ми досі порівнюємо більш чи менш поранених сьогоднішньою війною, ми досі відчуваємо вину ВПО за те що дозволили захопити Донбас.

Але люди ніколи не жили у часи війни і не знають, що їх історія, то історія ПРИМУСОВО ПЕРЕСЕЛЕНИХ НАРОДІВ. Вони не знають як боротися і не знають як бути і не знають що таке поневіряння і примусове переселення, доки їх це не спіткає.

Ми не можемо бути менше чи більше готовими до болю, ми просто не повинні його терпіти, але для цього треба брати уроки живої історії і отримати хоч один позитивний досвід справедливості.

Країна з обох боків у конфліктах. З Європейського цивілізованого боку польські націоналісти спричиняють тиск Історичними аргументами та мовчать про вигнання корінного народу. З іншого Азійського боку царськими кроками анексується землі. У центрі континенту не так вже й просто живеться нам ПІШАКАМ.

Рефлексії на тему пам’яті історії та переселень під арт-впливами склали основу проекту.

Об’єктом дослідження митця - та куратора є с.Травневе, що «мирно заселено» вихідцями з різних повітів Польщі, спогади переселенки, артефакти залишені на згадку про «акцію», а також сьогоднішнє мирне життя нащадків «вимушено переселених народів».

.

Історична довідка

Одним із трагічних наслідків Другої світової війни залишається позасудове примусове виселення у 1944-1951 роках близько 700 тисяч українців з їх предковічних земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини та з територій колишніх Дрогобицької та Львівської областей, які відійшли до Польської Республіки.

Масові виселення українців з етнічних українських земель проводились в три етапи.

Перший етап. Виселення відбувалося впродовж 1944-1946 рр. на підставі Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки та Польським Комітетом Національного визволення “Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР” від 9 вересня 1944 року.

Незважаючи на те, що цією Угодою передбачався принцип добровільності, насправді процес виселення українців з етнічних українських земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини за численними свідченнями переселенців та науковими дослідженнями українських вчених не тільки був позбавлений ознак декларованої добровільності, а й відбувався із застосуванням примусових методів, супроводжувався політичними репресіями, антиукраїнською істерією, широким масовим терором проти корінного українського населення з боку польських шовіністичних банд, спаленням українських сіл, жорстоким вбивством тисяч безневинних їх мешканців. Це був брутальний спосіб вигнання українців за етнічною ознакою, виїзд чи не виїзд з батьківського краю ставав питанням життя або смерті всієї родини.

Після «так званого» добровільного переселення за межами рідного краю опинилось 482 800 українців. А ще близько 150 тис., які залишились, за допомогою спільно скоординованої польсько-радянської антиукраїнської військової операції “Вісла”, у 1947 році були поголовно виселені на західні та північні землі Польщі та розпорошені з метою асиміляції серед польського етносу.

Таким чином, прокомуністична польська влада за активного сприяння радянської, вчинивши прямий акт геноциду, практично зліквідувала українське населення на території Польщі, зруйнувала духовну і матеріальну культуру найзахіднішої гілки українства.

Другий етап. Виселення було організовано на підставі Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою “Про радянсько-польський державний кордон” від 16 серпня 1945 року.

За цим Договором протягом 1948 року з території південно-західної частини Турківського району, колишньої Дрогобицької області, Ліського повіту (західна Бойківщина), Мостиського, Медикського, Нижаньковецького, Добромильського районів колишньої Дрогобицької та Львівської областей, що відійшли до Польщі, вглиб УРСР було примусово виселено 9125 осіб.

Третій етап. Виселення відбувалося у відповідності до Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою “Про обмін ділянками державних територій” від 15 лютого 1951 року. За цим Договором в 1951 році з території колишнього Нижньо-Устриківського та частин Хирівського та Стрілківського районів колишньої Дрогобицької області, які були передані Польській Республіці, було примусово виселено в південні області УРСР 32066 українців і членів змішаних родин.

Виселення українців в 1948 і 1951 роках з переданих Польщі в рамках демаркації кордонів та обміну ділянками державних територій населених пунктів проводилося Радянською владою за участю органів державної безпеки вже без будь-яких натяків на добровільність.

Примусове виселення із рідного краю це був час нелюдських випробувань для українців, принижень та знущань, розлучення цілих громад і родин, величезних людських, матеріальних та духовних втрат, брутального ставлення до них польської і радянської влади, арештів за найменший опір та національне самовиявлення.

Масове виселення сотень тисяч українців з території Польщі до УРСР довгі роки було фактично забороненою темою. І тільки в останній час, після розпаду Радянського Союзу, відкрилися реальні масштаби трагедії українців, які були виселені із своїх споконвічних земель.

За роки незалежності України обласні Ради, громадські ветеранські організації, які об’єднують примусово виселених та їх нащадків, що компактно проживають у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській областях та місті Києві, неодноразово звертались до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів з вимогою розв’язати найболючіші проблеми, породжені примусовим виселенням корінних українців з території Польщі.

Степан Романюк. Стан і перспективи відновлення прав українців, примусово виселених з території Польщі на сучасному етапі. www.holm.kiev.ua